Wartime Art Archive

Коли стається катастрофа, не має значення, наскільки ця подія була передбачуваною заздалегідь — до війни не можна бути готовим. Дійсність одразу втрачає більшість кольорів і відтінків, для ясності цілком достатньо двох. Кожне переживання — трагічне чи  радісне — коливається по амплітуді максимальних показників. Ми проживаємо нашу трагедію на прямому зв’язку з усім світом, в режимі реального часу потрапляють в ефір факти злочинів та героїзму. Все фіксується миттєво, тут же стає загальнодоступним, і вже за кілька годин витісняється новими інфоприводами. Медійний простір не залишає часу на реабілітацію. 

Мистецтво має іншу природу, воно вимагає відстані для рефлексії. 

Але для багатьох українських митців потреба реагувати миттєво стала життєво необхідною дією — способом каналізації надто сильних емоцій, актом персонального протистояння російській агресії. Художники публікують свої твори в соціальних мережах, де ті миттєво стають частиною колективного переживання. Для тисяч користувачів ці вихоплені зі стрічки новин зображення стають способом зустрітися із власними емоціями, приборкати страхи, зняти напругу усмішкою. Спільний травматичний досвід зробив мову мистецтва як ніколи близькою та зрозумілою кожному. 

З початку повномасштабного вторгнення росії ГО МСМ започаткувала проект “Мистецтво військового стану. Архів”. Щодня Ольга Балашова, Галина Глеба та Тетяна Лисун ведуть своє кураторське спостереження за митцями, які реагують на війну мистецтвом.

Кожна робота в архіві має дату публікації в соцмережах, яка зазвичай збігається із датою створення. Точкою відліку кураторського спостереження є четвер 24 лютого, коли вся країна прокинулась від перших бомбардувань. І воно триватиме до нашої Перемоги.

На виставці показані роботи з цього зібрання, які наразі доступні для експонування. Вона триватиме до моменту, коли буде оголошено про фактичне і юридичне завершення військового стану. Це “жива” експозиція, вона буде доповнюватись і змінюватись в неперервній взаємодії зі спільним пережиттям війни в реальному часі. 

І ми дуже чекаємо дня, коли зможемо оголосити про завершення цього проєкту.

Тетяна Лисун, Ольга Балашова

Лізавета Герман та Марія Ланько, кураторки галереї:

Воєнний стан – це випробування для будь-якої культурної інституції. Випробування економічне та організаційне, але також, до певної міри, моральне. Чи потрібні галереї у часи, коли багато художниць та художників замість студійної роботи займаються волонтерством, а колекціонери служать у ЗСУ (так вчинили щонайменше троє з нашого кола)? Після тривалого вимушеного мовчання ми вирішили – так, галерея та виставки художників, які знаходять сили працювати, мають поновити роботу. The Naked Room була і залишається одним із тих особливих місць, яке робить район Золотих Воріт – полум'яного серця Києва – місцем сили, привабливим для містян та гостей Києва як до війни, так і сьогодні. Ярославів вал служив оборонним укриттям Києва. Нині “район Рейтарскої” з його спільнотою та незалежними бізнесами тримає урбаністичну та культурну оборону. Отже, галерея продовжує виконувату свою звичну місію – і продовжує бути місцем зустрічі мистецтва з усіма, кому воно нині потрібне. Ми тішимося, що таких людей стає дедалі більше у нашому місті, яке чимдужче оживає з кожним новим днем.