Справжні динозаври на ВДНГ, тіло палеонтолога, що стало музейним експонатом поруч із його власними знахідками, виставка скульптур у форматі фотографії, забутий на музейній лаві гаманець чи відзнята фотоплівка — це лише деякі сюжети з проектів Каті Бучацької останніх 5-ти років. Кожна з цих виставок та інтервенцій дедалі більше проявляла художній метод та коло інтересів Бучацької — захоплення позалюдськими формами життя та досвіду, збій та помилки у сприйнятті та репрезентації мистецьких артефактів, деконструкція медіуму, будь то скульптура чи фотографія, візуальні каламбури та гумор на межі політкоректного. Але художниця щоразу дивувала новим формальним рішенням, вибором медіуму та експозицією, тож її майже неможливо було впізнати “за почерком”.
Увесь розмай вражень від практики Каті Бучацької миттєво зшиває візит до її майстерні. Саме там, у закинутому, але дбайливо облаштованому старому будинку на Лук’янівській, артефакти та твори з минулих проектів сусідять зі знаряддями для їхнього створення — формами, ескізами, пробними відливками, з особистими речами художниці, які за своєю формою й духом цілком видаються за мистецтво, а також з роботами, які з різних причин залишаються поза публічним висловлюванням — олійним живописом, левкасом та графікою. Цей дивовижний світ сповнений запаморочливих образів, складних та рідкісних мистецьких технік, незбагненних сюжетів та простих жартів, але разом з тим й суму та болю, що відчувається майже фізично.
Для виставки в The Naked Room ми спробували створити концентровану навалу світу Каті Бучацької. Експозицію відкриває бетонний песик з проекту “МАРА”. В оригінальному проекті у кожної скульптури був двійник, але до персональної виставки дісталась його тінь — ескіз з паперу і скотчу із дотепною назвою “скотч-тер’єр”. Фірмовий гумор Бучацької проявляється майже в кожному наступному сюжеті. Ось левкас з коміксом: у першому вікні чоловік ріже свиню, а у другому онук з бабусею годують синичок салом — “Харчовий ланцюг”. А ось флуоресцентне зображення пейзажу виверження вулкана та героя, що відмовляється тікати й натомість вигукує “Werner” — оммаж Вернеру Герцегу, який вже зняв фільм з таким самим сюжетом. Велика живописна робота, присвячена не більш, не менш як кернінгу — оптимальному міжбуквеному інтервалу — та неспроможності його застосувати на практиці. А ось ще більше полотно з дивними фігурами, що лежать на полу ошатної кімнати, вовчицею та написом невідомою мовою — це виявляється “прямі включення” з Сикстинської капели в різні епохи. А ось синє-синє море, якого ми всі так прагнемо, а воно насправді зовсім не синє, навіть кити з нього викинулись: бетонний та його двійник…
Переповідати ці сюжети настільки ж захопливо, наскільки й безпорадно — світ Каті Бучацької вражає саме власною незбагненністю. Проте художниця залишає нам надію — завершити подорож виставкою в інсталяції “Оператор раю”, де у кожного з’являється власний вибір — так чи ні.
Катя Бучацька народилася у 1987 р. в Києві, де живе і працює. Навчалась у Київському поліграфічному інституті, École Nationale Supérieure d’Art de Dijon (Діжон, Франція) та Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури (Київ). Учасниця ініціативної групи по збереженню спадку Параски Плитки-Горицвіт.
