Художня практика Єгора Анцигіна будується навколо теми персональної та колективної памʼяті. Його цікавлять інтерпретації, що ними огортаються знайомі образи, коли потрапляють у простір візуального несвідомого. Анцигін працює у різних техніках та ролях: здобувши класичну освіту у Дніпровському художньому коледжі та НАОМА як живописець, протягом останніх 10 років він робив інсталяції та ленд-арт обʼєкти, курував виставки та управляв галереєю, а 2022 року програмно повернувся до живопису.
Цей художній медіум не вважається надто політично реагентним та чутливим до мінливого пульсу соціуму. Втім, для Анцигіна та багатьох його колег саме двомірне зображення на полотні стало чи найбільш чесною спробою вловити настрій воєнного часу з його розгубленістю та неспроможністю спиратися на власні знання про світ з “минулого життя”. Коли не можливо довіряти документальній картинці, сконструйована реальність живопису видається безпечнішим простором. А коли не виходить кристально чисто помислити майбутнє, то на заміну приходить закаламучене минуле.
Перше враження від цих полотен — підступна правдоподібність зображення на межі з гіперреалізмом. Образи на них вводять глядачів у дружню оману. Ми майже побачили себе, свої реальні та фантомні спогади: засніжений схил у карпатському пейзажі, навіть якщо ніколи не вставали на лижі; запах хлорки перед стрибком у басейн, хоча навряд плавали у темряві під час блекаутів; ейфорію від єднання з людьми на демонстраціях під українськими прапорами, навіть якщо нам було 3 роки у 1989 році (бо саме тоді було знято відео, що стало джерелом для деяких полотен на виставці). Анцигін не намагається розповідати звʼязні історії. Натомість він підкреслює неможливість цілісної оповіді як такої: є лише фрагменти, чи то навіть уламки, друзки історії, які зрештою і формують колективну памʼять. Вибрані для виставки у The Naked Room полотна поєднують фрагменти фрагментів: інтимні миті життя художника з епізодами новітньої історії України, якими вони закарбувалися у хроніках, що з ними працював Єгор.
Щемливо впізнаване перемішується на виставці з чудернацько вигаданим. І це видається абсолютно нормальним. Адже сусідство Тараса Григоровича Шевченка з монументальним вентилятором навряд чи може здивувати тих, чия медійна буденність однаково наповнена страшним, гірким, але також обнадійливим та подекуди навіть комічним.
Відкриття: 22 листопада о 19:00, Рейтарська 21
