“Химера” Ксенії Білик — перша персональна виставка художниці в Україні. Текстиль, гутне скло, гобелен, кераміка — Ксенія переважно працює з “декоративно-ужитковими” техніками, але “уживає” їх для втілення доволі жорстких, чи навіть перверсивних образів. Останні кілька років художниця досліджує механізми конструювання колективної пам’яті та візуальної пропаганди. Її образи, миттєво впізнавані, але водночас позбавлені контексту, спрацьовують як тригер, що запускає процес проявлення візуального несвідомого. Крім того, естетична спокусливість самих робіт занурює у свій окремий світ, сповнений фантазії, чуттєвості та насолоди.
Ксенія має архітектурний бекграунд, тому довший час її студійним медіа був рисунок. І саме рисунком почалися її концептуальні мистецькі твори. Зацікавившись темою соціальної міфології та образами пропаганди, Ксенія стала працювати над великим проєктом "Матеріал". Тут вона вперше звернулась до ткацтва, хоч ніколи до цього не сідала за станок. У десятку гобеленів, що їх створила художниця з 2017 року, ми бачимо сценки чи то з радянської каральної медицини, чи то з голлівудського горору, чи то з полотен Річарда Прінса: медсестри в коротких халатах із дещо моторошними обличчями поруч зі спотвореними тілами пацієнтів в казенному лікарняному інтер’єрі. Уже в цій серії проявився характер практики Ксенії. Він постає на перетині жорсткої концептуальної рамки та теплої, тактильної форми втілення робіт. І в цій невідповідності краси художнього твору його темі та образам власне й реалізується критичний та естетичний потенціал її мистецтва.
Розмірковуючи про роль пропаганди вже під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну, художниця звертається до фольклору та тоталітарної естетики як головних джерел уявлення про війни та їхні наслідки. Для виставки в The Naked Room Ксенія створює простір, насичений “химерними” об’єктами. Це ті самі гобелени, рисунки на знайденому текстилі, що складаються в символічну “дошку пошани”, й центральний об’єкт — Фонтан, який невпинно продукує мутну воду пропаганди. Цей сукупний псевдомеморіал водночас деконструює політики пам’яті тоталітарних держав, а також нагадує нам, чого треба стерегтися у створенні власних в умовах повномасштабної війни.
