“Документація хепенінґу” — перша за довший час персональна виставка Нікіти Кравцова в Києві. Художник мешкає в Парижі з 2015 року, але його практика залишається пов’язаною з українською політичною аґендою та мистецьким середовищем. Останній рік пройшов для художника під гаслом культурної дипломатії: Кравцов створив десятки іконічних образів, що стали символами масових акцій на підтримку України в світі. А його мурали щоденно комунікують з містянами в публічному просторі Відня, Парижа та Найробі. Серед цієї необхідної зараз промо-роботи на користь України вирізняється хепенінґ “Фіксація акту геноциду”, що її художник провів у травні 2022 року в Музеї сучасного мистецтва Бордо. Попри свою відверту політичну анґажованість та провокативність, рік потому саме цей твір претендує на статус абсолютного позачасового висловлювання.
Хепенінґ початково був задуманий як відповідь на коментар президента Макрона щодо подій в Бучі: “Якщо це геноцид, то держави, що вважають це геноцидом повинні втрутитись відповідно до міжнародних конвенцій. Чи це те чого хочуть люди? Я не певен”. Тоді Нікіта запросив звичайних людей відтворити власними тілами сцени, побачені на вулицях міст і селищ Київської області після деокупації. Акція, що за формою аж надто скидається на стихійні народні перформанси на головних площах світу, набуває зовсім іншого статусу завдяки обраному Кравцову методу документації — живопису. Саме цей повільний медіум врешті створює необхідну дистанцію та доречну образність, щоб говорити про такі гранично травматичні та чутливі події, як злочини проти людяності.
Повномасштабна війна в Україні, голос якої відстоює Кравцов, триває у часи засилля цифрової документації. Це нівелює дистанцію між реальними подіями та сторонніми до них людьми. Але також знецінює значення зображення, уразливого до маніпуляцій. Кравцов, навпаки, збільшує цю дистанцію через потрійну трансформації образу: медіа картинка мігрує у перформанс, перформанс мігрує у живописне полотно. Опосередкування, звеличення (Кравцов не випадково образ рідкісний сьогодні формат монументального полотна) та напружена суміш вражень від захоплення красою до сумʼятта, туги, навіть огиди від неминучих асоціацій, верифікують зображення, спонукають повірити у нього. Для самого Кравцова ця робота є метафоричним збором доказів та фактів про кримінальні злочини ворожої армії в його країні. Не більше й не менше. Чи може сучасне мистецтво правити за доказ? Практика таких авторів як Лоренс Абу Хамдан та Forensic Architecture, доводить, що так — художні проекти із залученням звукових та візуальних доказів реальних злочинів можуть працювати однаково переконливо у музейних та судових залах.
До винаходу фотографії у XIX сторіччі та стрімкого розвитку її документального вжитку, про жахи та звитягу війни свідчили художники. Знамениті офорти “Лихоліття війни” Франсиско Гойї відкривають XIX сторіччя та можливість правдивіше зображати страшне страшним, власне незадовго до виникнення фотографічного медіуму. Воєнний живопис Гойї, полотно “Третє травня 1808 в Мадриді” символічно документує розстріл іспанських повстанців французькою окупаційною армією. Гойя залучив новаторський тоді прийом максимального наближення фігур та дії до краю полотна. Глядачі стикаються впритул з понівечиними тілами страчених, і жодна фотографія не наблизить нас до герметичного відчуття жаху, що ним просякнуте мистецтво Гоїй. Відтоді цей прийом дістав тяглість в історії живопису аж до академічно тренованого українського художника Кравцова. І він майстерно вправляється з класичною постановкою, створюючи монументальну багатофігурну композицію. Але також він залишає тло необробленим, буквально порожнім, ламаючи живописну ілюзію й повертаючи глядача до реальності того, що відбулося.
