ОГОЛЕНИЙ

Виставка литовського фотографа Віргіліуса Шонти відбувалась в рамках фестивалю «Місяць литовської фотографії у Києві» та за підтримки Ради культури Литви. На виставці вперше показані маловідомі фотографії чоловічого ню пізньорадянського періоду. 

Віргіліус Шонта відомий в Литві та за її межами як автор репортажів, предметних зйомок та соціальних серій. Паралельно до роботи над нині широковідомими серіями на теми екології, субкультур та інклюзії, протягом 1980-х років Шонта провів серію фотосесій з моделями-чоловіками. Публічний образ Шонти та його позиція відповідального секретаря Спілки фотохудожників Литви суперечили його гомосексуальності та інтересу до чоловічого тіла у фотографії. 

Усе те, що сигналізувало про чуттєвість чоловіка, розмивало та підважувало загальноприйнятий в країнах радянського соціалізму канон мужності й маскулінності або публічно зображало витіснену із суспільної свідомості іншість – таврувалось суспільством як «мужеложество». А тому чоловіча оголеність піддавалася жорсткій цензурі та ототожнювалася з пропагандою гомосексуальності й порнографії. І хоча Литва та інші країни Балтії вважалися найбільш вільними та прогресивними республіками у складі Радянського Союзу, оголене чоловіче тіло та вільний вибір сексуальності залишалися поза законом та «суспільною мораллю».  

Чоловічі ню Шонти — це пластичне дослідження тілесності. Архів ню-сесій фотографа нині налічує близько сотні плівок. Прижиттєво сам автор, а згодом його друг та колега фотограф Ромуальдас Пожерскіс створили вибірку фотографій, частина яких представлена на виставці.

Герої Шонти – молоді чоловіки, друзі, гімнасти. Їх тіла наче віяла розгортаються і згортаються, створюючи інтимну вібрацію між натурником і фотографом. У практиці Шонти чоловічі оголені фотосесії займають особливе місце. Вони стали найбільш особистим доробком автора, де він поетизував, оспівував, любив тих, кого фотографував.

  Конфлікт інтимного та публічного, особистих інтересів та суспільно-політичного запиту, зрештою, мали суттєвий вплив на життя і фотографічну практику Віргіліуса Шонти. Занадто мало у ньому було від домінуючої у той час естетики, тематики, мало від литовської фотографічної традиції. Свою сексуальність він довго не приймав як частину власної особистості, робив спроби лікувати та ігнорувати в собі те, що суспільство стереотипно нав’язувало як неприйнятне. Проте, опісля двох шлюбів, завдяки досвіду батьківства та за підтримки рідних, останні роки Віргіліус Шонта прожив у доступній йому гармонії із собою та оточенням.

«Фотографія допомагає поєднатися зі світом. Якщо ми хочемо, аби цей перехід був дійсним, а не уявним, повинні вміти дивитися на світ очима іншості. Світ розкривається більш чітко, якщо вийти за рамки звичного ладу і спробувати оновити себе».
Галина Глеба, кураторка виставки.