Спокій, камін, книги, тиша…
Раніше в цьому бачили хіба міщанство.
Тепер це мрії про втрачений рай
Еріх Марія Ремарк “Тріумфальна арка”
Довоєнна практика Маши Шубіної була пов’язана із пошуком себе і саморефлексією. Її чисельні автопортрети — інколи гламурні, часто іронічні — спроба відповісти на питання ХТО Я?, можливість розгледіти те, що не так то й просто побачити у відображенні в дзеркалі.
Шубіна належить до покоління, що формувалось на зламі століть. Це були часи суцільного лімбу, коли історія переконливо імітувала власний кінець: твоя країна дрейфує у невизначеному напрямку, а навколо глобалізація та великий відкритий світ. І тобі, юній та прекрасній, неодмінно потрібно знайти у ньому своє місце. Ти настирливо шукаєш його, дозволяючи собі безліч експериментів, а потім просто починаєш розбудовувати довкола себе маленький приватний космос. У кожного предмету, що з’являється у цьому космосі, є своє місце, історія, естетика, значення, і всі вони про тебе. Твій дім — з любов’ю облаштоване предметне середовище — стає незримою та незмінною основою для кожної з твоїх численних ідентичностей.
Коли 24 лютого росія почала повномасштабну війну, дім та приватний простір були атаковані першими.
“Їдучи з дому, я подумки прощалась зі стінами. Не знаючи хто і що вистоїть довше — я, чи стіни нашого будинку. Поки вистояли всі. Але дім перестав бути нашою фортецею.” — написала Маша в тексті до свого проекту.
Війна — це завжди безжальне і невідворотне вторгнення в інтимний простір, навіть якщо її вогняні щупальці ще не дістались тебе безпосередньо. Ти більше ніде не почуваєшся в безпеці. Саме про цю тривогу серія “Lost&Found” Маши Шубіної. Примари російської військової техніки тепер скрізь — на столових серветках, віконних фіранках, посуді. Маша почала малювати їх, щоб заспокоїтись і повернути психічний баланс.
“Я довго не могла займатись творчістю. Перші побутові процеси давались мені з величезними зусиллями. Але саме ці вбудовані в повсякдення механізми зрештою і допомогли повернутися до малюнку. Якщо важко йти, потрібно просто почати переставляти ноги. Я переставляла.”
І це подіяло. Магічна властивість мистецтва знешкоджувати старх, перетворюючи його в свою протилежність спрацювала і цього разу. Вишиті серветки, доповнені олійними мініатюрами, замиловують та розчулюють. Вони… милі. Загрозливі образи військової техніки приборкує роздратована уява художниці, яка хоче повернути собі спокій. Танки, літаки та гвинтокрили виглядають як комашиний рій, не більше ніж плями, що дратують, але вони вже нікого не здатні налякати. Приватний космос тут переміг хаос, вчинений імперією.
Так само і розв’язана росією війна проти української ідентичності, призвела до зворотного результату — кордони нашого дому вийшли далеко за межі приватного предметного середовища.
Проект в рамках співпраці з Ukrainian Emergency Art Fund і є продовженням кураторського спостереження ГО МСМ “Мистецтво воєнного стану. Архів”, що презентує роботи українських художників, створених після 24 лютого.
Виставка, що постійно доповнюватиметься, триватиме в The Naked Room до завершення воєнного стану нашою Перемогою.