The Naked Room представляє персональну виставку художниці Kinder Album під назвою “Магія всюди”. Керамічні та деревʼяні обʼєкти, гобелени та нова графіка, які вже стали віральними, зібрані наживо як цілісне висловлювання художниці та невеличка ретроспектива її роботи з крафтовими техніками останніх років.
У своїй практиці Kinder Album підважує тілесність, жіночність та повʼязані з нею стереотипи, особисті фантазії та власний досвід, та накладає все це на соціальну агенду. “Щоб не плакать, я сміялась”, проситься як епілог до виставки рядок Лесі Українки. Kinder Album у своїх роботах створює для глядача — і для самої неї — магічний простір для перезавантаження від щоденних трагедій. Гумор і серйозність, реальне й уявне існують паралельно, як-то в шоу фокусника-чародія.
Ця магія проявляє себе уже в самому процесі створення робіт. Kinder Album взаємодіє з різними медіа і нерідко стає свідком метаморфоз матеріалів, які не може контролювати. Так, червона полива при випалюванні кераміки дає синій колір — явище, що легко пояснюється хіміками, проте зачаровує уяву художниці. Вона і сама стає магом. Створити гобелен із вичесаної шерсті собаки — яскравий приклад переосмислення звичного, до якого вдається мисткиня.
“Kinder Album — одна з найбільш дотепних, щирих та безжалісно точних у власних спостереженнях українських художниць. Вона символічно та буквально оголює незручні, витіснені з публічного обговорення теми. Та однаково сміливо глузує з проблем гендерних стереотипів, обʼєктивізованої сексуальності та побутового насилля, що їх знецінює суспільна німота. Конфлікт між провокативними образами та “дитячою мовою” їх художнього втілення повертає погляд туди, звідки його прагне відвести наша інтелектуальна цнотливість. Неспроможні самі опиняємося “голими та смішними”, як недолугі дядьки, у легендарних рисунках-коміксах.
Велика війна додала нової глибини до практики Kinder Album. Її метод не змінився. Але арсенал сюжетів та художніх технік суттєво розширився. Парадоксально, проте практика останніх років видається тим дужче зрілою, чим більш простих та грайливих форм набувають її роботи з базових матеріалів — глини, дерева, ниток. Утім, позірна легковажність її робіт лише заточує гостроту сприйняття буденності. Художниця аж ніяк не відводить свій і наш погляди від складного й травматичного. Натомість пропонує інші форми для усвідомлення досвіду війни та біженства, страху й туги, смерті та прагнення життя попри все. Коли наступає неминуча втома від документального натуралізму, саме відверта пародія дає потрібний струс нашому погляду, не дозволяючи йому замилитися. Зрештою, карнавал та фарс йшли пліч-о-пліч з катастрофами протягом усієї історії людства”.
Марія Ланько та Лизавета Герман