Гола Кімната

Виставка із назвою “Гола кімната” рано чи пізно мала з’явитися в програмі The Naked Room. Однак саме ця назва (за всієї формальної подібності до назви галереї) має геть протилежні конотації. The Naked Room задумувався нами у далекому 2018 році як простір із необробленими (буквально “голими”) стінами, які кидають виклик формату класичної галерейної виставки та провокують на експеримент. “Гола кімната” Катерини Лисовенко, натомість, відсилає до “голого життя”, яким вже більше року живуть всі без винятку українці.

До повномасштабного вторгнення Катерина Лисовенко послідовно працювала з традицією монументального живопису як засобу спротиву та збереження пам’яті. Її роботи були символічним прихистком для людей, місць та ідей, що потребують захисту від зла, руйнування чи забуття. Також вона часто зверталась до поняття (і формату) пропаганди як мистецького методу. Її твори 2020-21-го років супроводжувалися девізом (й мали назву) “Пропаганда світу моєї мрії.” У них Катерина поєднувала міфологічну та релігійну іконографію з ідеєю постквірного способу життя, в якому люди різних гендерів, не-людські агенти та природа як суб’єкт співіснують у світі в горизонтальній взаємодії. Повномасштабне російське вторгнення в Україну завдало удару саме по цьому співжиттю, залишаючи позаду непридатний для існування світ.

З лютого 2022 року “пропаганда” в роботах Лисовенко отримала більш практичний вимір, фіксуючи та коментуючи насильство над тілами, будівлями та землею. Художниця взяла на себе роль репортерки, майже щоденно доповідаючи (мистецькому) світу зведення з українських полів, міст та душ. У цій ролі художниця була впевненою, лютою та непохитною. Натомість для своєї першої виставки в The Naked Room та у після-воєнному Києві Катерина радикально змінює позицію й звертається до особистих переживань. Вимушена поїхати з України з двома дітьми, без можливості повернутися, вона зізнається у власному розпачі та вразливості. Тут ключове національне питання “Що ви робили під час війни?” перетворюється із претензії на сповідь й пропозицію розділити спільний біль, а не зводити мури між тими українцями, що там (на фронті), тут (“в тилу”) і там (в евакуації).

Робота Лисовенко також продовжує важливу лінію, що стала спільною — і знаковою — для багатьох художниць та художників у минулий воєнний рік. Це пошук нової якості пейзажу як жанру, що в українському мистецтві посідає усталене й уже дещо заскорузле місце. “Український пейзаж” в історії візуальної, поетичної, фольклорної культури сприймається як змертвіле кліше, що має мало спільного з чутливим нервом сучасного мистецтва. Поворот від легковажного художнього замилування краєвидами до щиріщого, болісного розуміння пейзажу як дечого живого та крихкого, а не позірно-прекрасного за замовчуванням наступив щойно — коли ландшафт сам став жертвою військової агресії. Ця нова якість пейзажу переконливо втілена в інсталяції Лисовенко. Символічне зображення землі, природного середовища скуте побутовими речами та спершу сприймається як оздоблення чийогось житлового простору. Але насправді пейзаж тут постає субʼєктом, чи не єдиною дійовою особої у можливо назавжди знелюдненій голій кімнаті.

Катерина Лисовенко народилася в 1989 році в Києві. У 2014 році закінчила Одеський художній технікум імені Грекова, а в 2018 році — Національну академію образотворчого мистецтва та архітектури в Києві. У 2017– 2018 роках навчалася на курсі сучасного мистецтва Київської академії медіамистецтва (KAMA), у 2019 році — на курсі від Method Fund.

Живе та працює у Відні.

19 квітня запрошуємо вас відвідати The Naked Room тепер із власною програмою. Окрім «Голої кімнати» 2023 стане для галереї роком ще більшої кількості подій і персональних виставок Крістіни Мельник, Микити Кравцова, Саші Маслова, Дарії Кузьмич, Ксенії Білик та Єгора Анцигіна.