Практика Олега Голосія та художників покоління межі 1980–90-х сьогодні вважається точкою відліку історії сучасного українського мистецтва. Однак роботи фактично відсутні у публічному доступі, а знання про його блискавично коротке й настільки ж яскраве життя усе більше скидається на захопливий апокриф. Перша за багато років персональна виставка Голосія розповідала про важливі епізоди його професійної та особистої біографії.
Від травня 2019 року галерея The Naked Room опікується художньою спадщиною Голосія — роботами і архівом, які протягом багатьох років зберігалися у родині та майже не експонувалися. «Маєток художника» (від англ. — artist estate) заснований нами спільно з братом та спадкоємцем художника Денисом Голосієм. Завдання інституції — збере- ження та вивчення творів і архіву із сімейного зібрання, упорядкування інформації про художника, поширення знання про його практику серед різних аудиторій, стимулюван- ня наукових досліджень та, зрештою, видання catalogue raisonné. А також забезпечення присутності його творів у публічних музейних інституціях, і не лише українських.
Виставка «Хлопець і комета» презентувала архів вибраних рисунків, ескізів, начерків із записників, графіки з елементами текстів та колажу, почесних грамот, документів, оглядів з тогочасної преси — цей безцінний для дослідників матеріал із сімейного зібрання формує об’ємне уявлення про пошук методу, тем та образів, демонструє живий процес становлення та розвитку художника. Експозиція великих програмних полотен, натомість, була динамічною: протягом 4 тижнів центральна стіна галереї приймала по черзі роботи, які представляють різні періоди, методи та сюжети художника. Інавгурація кожної роботи — окремий захід за участі кураторок галереї Марії Ланько та Лізавети Герман і запрошених експертів.
Динамічність експозиції — алюзія на знакові прижиттєві виставки Голосія: «Самостійне мистецтво» в Центральному Будинку художника в Москві (1991) та «Постанастезія» в Künstlerwerkstätten Lothringerstrasse в Мюнхені (1992). Куратори тих подій Олег Кулік та Крістоф Відеманн за допомогою експозиційного дизайну обіграли характерні для Голосія стрімкість і перформативність виконання. А експонування всього одного полотна за раз також було запрошенням від кураторок до неквапливого споглядання, до фокусування лише на окремих аспектах практики художника – але уважного фокусування.
